Олександрія

Про територію

Олександрі́я — державний дендрологічний парк Національної академії наук України. Розташований у північно-східній частині Правобережного лісостепу, за 80 км на південь від Києва на північно-західній околиці міста Біла Церква, на висоті 80 — 106 м над рівнем моря. Це найбільший (400га) архітектурно оформлений ландшафтний парк в Україні.

Парк розташований на площі 400,67 гектарів на березі річки Рось. Площа декоративних водойм парку (ставки та р. Рось) становить 21 га. . Парк є зразком пейзажної паркової композиції, основу якої складають рослини, архітектурні споруди, скульптури, водна гладь річки Рось та ставків.

Парк розташований за адресою: Київська область, м. Біла Церква — 13. Директор: кандидат біологічних наук Бойко Наталія Сергіївна.

Характеристика

Територія являє собою другу заплавну терасу р. Рось і характеризується рівнинним схилом місцевості до річки. Рельєф доповнюється наявністю 3 балок, що витягнулися майже в меридіальному напрямку.

У композиції плану і стильової спрямованості архітектурних об'ємів та споруд Олександрія має спільні риси з іншими парками романтичного стилю. Стиль архітектури — пізній класицизм.

ґрунти дендропарку належать до наступних генетичних груп: сірі лісові, чорноземи, дерено-лугові, мулисто-глеєві болотні ґрунти.

На території парку найпоширеніші сірі лісові ґрунти. І хоча гумусний горизонт у всіх ґрунтів потужний (місцями досягає 50—60 см) він містить тільки 1,2—2,8 % гумусу, з недостатньою кількістю рухливих форм азоту, калію й фосфору.

Клімат району розташування парку характеризується помірною континентальністю. середня багаторічна річна температура повітря становить 6,93 ºС, середня за багаторічний період кількість опадів становить 498 мм, близько 80 % яких випадає у вигляді дощу, мінімальна температура −32,4 ºС у січні, максимальна 38 ºС у червні. Температура ґрунту 0 ºС і нижче спостерігається до глибини 40 см, із грудня по березень. Число похмурих днів у році — 146, ясних — 46 днів. Сніжний покрив лежить 80 днів. Іноді спостерігаються пізні весняні заморозки (1999 р. 5 — 7 травня на поверхні ґрунту — 7,9ºС; 2000 р. 2 — 4 травня — 2,5ºС).

Район характеризується нестійким зволоженням, тому є ймовірність посушливих років.

Середня дата переходу середньодобової температури повітря через позначку +5ºС весною 6 — 8 квітня, восени — 26 — 28 жовтня, середня тривалість вегетаційного періоду 170 — 180 днів.

Таким чином, клімат у районі розташування дендропарку сприятливий для рослин у тому числі інтродуцентів з Північної Америки, Далекого Сходу, Малої Азії й ряду інших районів.

Історія

1774 року польський король Август Станіслав Понятовський отримав у довічне володіння від Речі Посполитої найбагатше тоді в Україні Білоцерківське староство, яке , герба Корчак. Ці землі Ксаверій Браницький отримав у нагороду за придушення хвилі селянсько-козацьких повстань — Коліївщини. До його нових володінь входили міста Біла Церква і Сквира, а також 134 села з населенням понад 40 тисяч чоловік. З цього часу Біла Церква стає приватним містом графів Браницьких.

1781 року в Санкт-Петербурзі гетьман узяв шлюб з улюбленою камер-фрейліною імператриці Катерини II, племінницею Світлішого князя Григорія Потьомкіна, Олександрою Василівною Енгельгардт. . Шлюб Ф. К. Браницького з О. В. Енгельгардт відповідав політичним реаліям того часу. Катерина II бажала стабільного миру з Польщею і заохочувала шлюби між російськими дворянами і польською шляхтою. За О. Браницькою гетьман отримав пристойний посаг — 600 000 карбованців сріблом і велику ділянку землі. Катерина II подарувала подружжю на весілля Шуваловський палац у Петербурзі. . Разом із маєтками — Ставище, Рокитне, Лисянка та іншими він становив приблизно 2 мільйони.

Зиму Браницькі проводили при дворі Катерини II у Петербурзі, а влітку переїжджали у свої маєтки в Україні, найчастіше — у Білу Церкву. Згодом, 1784 року, О. В. Браницька отримала цей маєток у дарунок від свого чоловіка й почала наводити в ньому лад. За характером графиня була вольовою, цілеспрямованою жінкою, яка вміла самостійно вирішувати питання керівництва маєтком. Попри величезні статки, вона була дуже ощадливою господаркою.

Парки європейських столиць, де вона неодноразово бувала, надихнули Олександру Браницьку на створення не менш вишуканого парку у своїй головній резиденції. , бо там протікала Річка Рось за тих часів, неподалік Бутвинського Яру. Але згодом, графиня вирішила трохи змінити напрямок русла річки і наказала перенести русло на ділянку віковічної діброви у західному напрямку, за 3 км від Білої Церкви, в урочищі Гайок. Там і збудувала парк. Назву парку дала на свою честь — «Олександрія».

1791 року помер князь Григорій Потьомкін. Після його смерті графиня, за підтримки Катерини II отримала більшу частину спадщини князя. Зважаючи на ту роль, яку зіграв у її житті Г. Потьмкін, Браницька вирішила присвятити будівництво майбутнього парку його пам'яті, а також збудувати в парку його мавзолей. Проект мавзолею виконав у 1795 році відомий архітектор, автор Таврійського палацу Г. Потьомкіна у Петербурзі — Іван Старов. Мавзолей мав стати дом

Браницькі і цар Павло Перший

Після смерті Катерини II, російський трон успадкував Павло І, який вкрай негативно ставився до всього, що пов'язано з ім'ям князя Таврійського. Браницьких перестали приймати при дворі, за ними було встановлено таємний нагляд. Через це графиня вимушена була відмовитись від будівництва мавзолею. Замість нього, спираючись на композиційні частини проекту І.Старова, було збудовано декілька інших споруд. Для будівництва парку з Європи було запрошено спеціалістів-паркобудівників.

Забудова парку

Автором генерального плану забудови парку став французький архітектор Мюффо. Пізніше в парку працювали архітектори та садівники Ботані, Станге, Бартецький, Вітт, Єнс, які втілили в життя проект генплану та заклали основу паркових композицій, використовуючи існуючий лісостеповий ландшафт та природні діброві насадження. Одночасно зі створенням паркових насаджень почалося будівництво резиденції та інших архітектурних влаштувань. Перші роботи розпочалися 1793 року.

Багато рослин для парку завозили з Польщі, інших країн Європи й світу. Паралельно розпочалася робота з будівництва літньої резиденції графів Браницьких. «Аустерія» спочатку була лише літньою резиденцією, а пізніше стала й зимовою. Поруч із нею було розташовано комплекс павільйонів, зокрема числі Монарший павільйон, Бальна Зала та інші. З північної, східної і західної сторін головний палац оточували адміністративно-господарські будівлі, які замикалися внутрішнім майданчиком (дідинцем) розмірами 92×74 м. Під час буремних подій XX століття ці будівлі були знищені і до наших часів не збереглися.

Решта території була призначена для художньої частини паркових облаштувань. До них належать Мала й Велика галявини з прилеглими архітектурними спорудами-капризами: Колонада «Луна», «Китайський місток», «Руїни», «Арочний місток», «Острів Марії», «Острів Троянд», різні види фонтанів, водоспадів та інші малі архітектурні форми. Разом з галявинами та дібровою, ставками та річкою Рось вони утворили єдиний парковий ансамбль. Алеї парку прикрашали бронзові і мармурові скульптури, вази.

На відстані близько 500 метрів від «Аустерії» розташовано економічний двір (з 1946 року адміністрація парку) — правління економа, що керував парковим господарством. Там містилися житла постійних працівників, майстерні, оранжерея та квіткове господарство, фруктовий сад, поруч — рибні стави. Великий штат обслуги забезпечував побут Браницьких та їх гостей. .

Поряд із палацовим комплексом із західного боку розташовано сад «Мур» (його обгороджено мурованою цегляною стіною для захисту теплолюбних плодових дерев від холодних вітрів); зі східного боку — «Клини», сад Катерини II, Сад Потьомкіна, Російський сад, городи.

Західна частина парку — третина всієї паркової території, відмежована дорогою від економічного двору до Сквирського шляху, була відведена під мисливські угіддя (звіринець) і служила як лісопарк. Нині вона розширена ще на 96 га.

У східній частині парку був сад, який мав назву «Дружній». На залізних декоративних воротах було ви

Архітектурні споруди та скульптури

З рідкісними, цікавими рослинами, галявинами та дібровою, до паркового ансамблю було включено і досить багато архітектурних споруд різного цільового призначення, які гармонійно доповнювали парковий ансамбль. Серед них є чимало таких, що збереглися і до нашого часу.

Неподалік головного входу знаходиться споруда, яка носить назву «Ротонда». В різні часи вона була відома, як «Павільйон Потьомкіна» або «Раковина Потьомкіна». Споруда збудована в стилі розвинутого класицизму у вигляді напівкруглого павільйону з прорізаною в передній стіні напівкруглою аркою. Купол та арка оздоблені оригінальним декоративним ліпним орнаментом. У центрі павільйону знаходився мармуровий бюст Г. Потьомкіна з написом під ним: «Полезен миром и войной, Екатеринин друг, благотворитель мой». Споруда домінує над пейзажем цієї частини парку. Саме для того, щоб підкреслити її значення, перед нею був створений прямокутний майданчик. Висота павільйону «Ротонда» 10,5 метрів, ширина — 9 метрів. Деякі дослідники припускають, що «Ротонда» була ядром меморіального комплексу, присвяченого князю Г. О. Потьомкіну, в який ще входило підземне святилище. Не підтверджена і не спростована версія про перепоховання праху Григорія Потьомкіна в парку «Олександрія».

Неподалік центральної алеї парку, на кам'яному квадратному постаменті стоїть колона, яка зараз називається «Колона Пелікана». Верхня частина колони завершувалась скульптурою пелікана, який годує чотирьох пташенят. Багато дослідників вважає, що колона збудована на честь царя Олександра І і його масонських уподобань. Відомо, що цар був не тільки покровителем масонів, але і сам брав неодноразово участь у їхніх обрядах. Знаком масонської ложі був хрест, в центрі якого знаходився пелікан у короні, який годував своїх дітей.

Однією з найоригінальніших архітектурних споруд парку є каприз «Руїни», побудовані наприкінці 18 століття. Своїм виглядом вони нагадують старовинний зруйнований замок. Основна мета споруди — створити ілюзію зруйнованих часом будівель. Крім естетичного призначення, «Руїни» виконують практичну роль підпірної стіни. Будівля складається з двох ярусів. Нижній ярус знаходиться наполовину в землі, другий, у вигляді високої будівлі без даху, знаходиться на дамбі. З-під «Руїн» б'є потужній водоспад. Посередині спорудили розташований оглядовий майданчик, з якого відкривається краєвид на річку Рось. Сьогодні до цього архітектурного ансамблю належить острівець з фонтаном і місточок через вузьку протоку, яка впадає в Рось. Подібної архітект

Рослинність парку

Видовий склад дерев, кущів та трав'янистих багаторічників нараховує 2240 таксонів. Окремі рослини мають вік понад 200 років: сосни чорна та Веймута, ялівець віргінський, тюльпанове дерево, модрини польська та європейська, дуб червоний, гледичія колюча, глід рожевий махровий та ін. Особливу цінність становить багатовікова діброва парку, де окрім 300—400 вікових дубів, багато дерев і кущів вихідці з Північної Америки, Китаю, Японії, Кореї, Західної і Південної Європи, Криму, Кавказу, Далекого Сходу

Музеями рослин можна назвати Велику (9 га) і Малу (4 га) галявини парку. На Великій галявині росте 83 види дерев, з яких 17 є представниками місцевої флори, а 66 — інтродуковані. Серед них сімейне дерево Браницьких — чотиристовбурова сосна звичайна, яка росте з одного кореня, а далі, подібно генеалогічному дереву, розгалужується на чотири стовбури. Неподалік колонади «Луна» росте улюблене дерево графині О. В. Браницької — сосна Веймутова. . Крім дерев, Велика галявина є колискою 97 видів трав, багато з яких перебуває на межі зникнення й занесено до Червоної книги України.

У північній та східній частинах парку на досить значних площах домінуючим видом є ясен звичайний — супутній вид у чисто дубових лісах. Як домішки до ясена на цих ділянках виступають граб звичайний, клен гостролистий, липа серцелиста. Серед аборигенних порід в парку в незначній кількості трапляються також сосна звичайна, клен польовий, вільха клейка, береза повисла, верба козяча, яблуня дика, осика та ін. У підліску ростуть такі чагарники: барбарис звичайний, бруслина європейська, бузина чорна, калина гордовина, ліщина, шипшина звичайна, черемха звичайна. У трав'янистому покриві парку зустрічаються такі найхарактерніші лісові види: анемона дібровна, герані лучна та Роберта, зірочки жовті, зірочник лісовий, зеленчук жовтий, дзвоники персиколисті, бугила лісова, медунка темна, ряст щільний, щитовник чоловічий, підсніжник звичайний.

У центральній частині парку ще і сьогодні мальовничо виглядають окремі дерева сосни чорної та Веймутової, групові посадки ялини європейської та модрини європейської, гіркокаштана звичайного, ялівців звичайного та віргінського, ліріодендрон тюльпановий у вигляді ординару, який є одним із найстаріших дерев в Україні та могутній дуб червоний. Крім цього, в парку зібрано колекції деревних, чагарникових та трав'янистих рослин. Найчисленнішими є значні колекції окремих родів: Глід, Бузок, Садовий жасмин, Таволга.

В адміністративно-науковій зоні парку 2003 року було закладен

Текст за матеріалами статті «Державний дендрологічний парк «Олександрія» НАН України» у Вікіпедії, ліцензія CC BY-SA 4.0.

Як дістатися

Олександрія розташований у Київській області (Київська область). Задайте точку призначення в навігаторі за координатами 49.81220, 30.06720.

Прокласти маршрут OpenStreetMap

Найближчі міста

• Біла Церква≈ 4 км
• Київ≈ 78 км
• Житомир≈ 112 км
• Умань≈ 119 км
• Вінниця≈ 132 км
• Черкаси≈ 149 км

Відстань по прямій; дорогою буде більше.

Рейтинг і відгуки

Часті питання